Разноцветный менеджмент. Эволюция мышления, лидерства и управления - Валерий Пекар - Страница 11

• Предыдущая
• 11/15
• Следующая

«Різнобарвні» світи, які ми розглянули, плавно перетікають один в одного, «чистих» кольорів у природі не існує – це абстракція, модель, яку зручно застосовувати на практиці. Працюючи з ними, потрібно пам’ятати, що життя завжди багатше за будь-яку модель. Це скоріше не рівні чи щаблі, а текучі хвилі, що накладаються одна на одну. Звісно ж, серед людей, які нас оточують, рідко можна зустріти «чисті» кольори спектра: парадигми можуть співіснувати в рамках свідомості однієї людини, не перетинаючись, адже вони належать до різних сфер її життя. Людина може бути помаранчевим підприємцем на роботі та суворим синім батьком родини, а приходячи на стадіон, цілком по-червоному вболівати за свою команду. Кожен з нас носить у собі повний спектр парадигм. Проте, як правило, одна з них домінує, керуючи вчинками людини в більшості випадків. (Див. кольорову вклейку наприкінці книги).

Ми вже говорили, що від народження людина проходить через різні парадигми мислення. Якщо ви подивитеся на приблизні частки населення світу, вищенаведені у відповідних розділах, то побачите, що десь лише третина дійшла до помаранчевого, – дві третини застрягли на попередніх стадіях розвитку, а саме фіолетовій, червоній та синій. І це означає, що перехід не є простою справою. Однак що саме є рушієм при переході людини з одного світу в інший? Клер Ґрейвз говорив про дві спіралі – розвитку мислення та умов життя, які переплетені подібно ДНК. З одного боку, багато в чому визначальну роль відіграють умови життя, і це зрозуміло. З іншого боку, є можливості свідомості людини та, що не менш важливо, її власні прагнення до розвитку (або відсутність таких прагнень). Без цієї внутрішньої спонуки людина легко застрягає у першому ж світі, що забезпечує їй мінімальний зовнішній комфорт, і може залишитися там назавжди (от чому «різнобарвні» світи – це у певному сенсі простір для роботи нашої душі). Так само однакові умови життя породжують різні картини світу, різні системи поведінкових стереотипів – залежно від особистого рівня розвитку людини. Ось чому різні світи часто перетинаються у часі і просторі, що призводить до нерозуміння і конфліктів. Адже кожен з них вважає свої цінності справжніми і найважливішими.

Більшість суперечок між представниками різних світів неможливо розв’язати за допомогою «об’єктивних фактів» і логічних аргументів, адже суб’єкти, що сперечаються, бачать різні картини реальності.

Альберту Ейнштейну приписують вислів: «Неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище за цю проблему, піднявшись на наступний рівень». Інтегральна динаміка повністю погоджується із цим твердженням. Адже кожен крок вирішує одні проблеми, але породжує інші. Багаторазово і безжалісно спрощуючи, це виглядає так. Бежевий одинак прибивається до фіолетового племені та приймає його правила гри, оскільки інакше виживання проблематичне. Усвідомлення власної індивідуальності та прагнення задовольнити жадання свого Еґо викидають людину з фіолетового племені на червоний рівень світу-джунглів, де є місце для власного Я та соціальна динаміка (як мінімум, особиста автономія, відносна незалежність). Однак світ-джунглі – це війна всіх проти всіх. Невже ж у житті немає сенсу і порядку? Це питання приводить людину в синій світ, де спокійно і комфортно, є сенс життя, мета і кодекс поведінки. Але згодом з’являється прагнення до незалежності та кращого вибору для себе, накопичується розуміння того, що й авторитети синього світу роблять помилки, – і результатом є перехід на помаранчевий рівень «великої шахівниці». Тут можна виграти і програти – головне знати правила та вхопити за хвіст фортуну. Духовно зростаючи, помаранчева людина може (звісно, зовсім необов’язково) прийти до невдоволення від вічної гонитви, конкуренції, бездуховності й нерівності, і тоді вона шукає порятунок на зеленому рівні гармонії. Однак зелений колір гармонії згодом починає нагадувати болото – рішення приймаються повільно і коштують дуже дорого. І тоді Еґо знову виривається з лещат колективу – жовта людина ковзає по поверхні світу, насолоджуючись зміною образів і не даючи світу впіймати себе. Можна ковзати так нескінченно, поки не набридне хаос, і тоді з метою знайти в ньому порядок людина іде далі – на бірюзовий рівень, що ми ще не можемо якісно описати.

Неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище за цю проблему, піднявшись на наступний рівень.

Отже, на наступному рівні вирішуються проблеми попереднього, але водночас виникають нові, набагато складніші і цікавіші проблеми, які на попередньому рівні неможливо було ні побачити, ні усвідомити.

У книзі К. Кована і Н. Тодорович «Нескінченна подорож» наводяться такі слова Клера Ґрейвза: «На кожному етапі існування доросла людина перебуває в пошуках свого священного Грааля, вона шукає дорогу, якою піде у своєму житті. На першому рівні вона перебуває у пошуку автоматичного фізіологічного задоволення. На другому рівні вона шукає безпечний спосіб життя, і далі, по черзі, – пошук підтвердження свого героїчного статусу, влади і слави, пошук елементарного порядку, пошук матеріальних благ, пошук заснованих на любові відносин, пошук самоповаги і пошук миру в незбагненному Всесвіті. І лише зрозумівши свою нездатність знайти цей мир, людина вирушить у свою нову подорож дев’ятим рівнем. Щораз, починаючи свій похід, людина вірить у те, що зможе знайти відповідь на питання про сенс свого існування. Однак, на свій чималий подив і сум’яття, на кожному етапі вона виявляє, що відповідь на це питання – зовсім не та відповідь, яку вона збиралася знайти. Кожний досягнутий етап залишає людину в розгубленості та здивуванні. Просто, вирішуючи один набір проблем, вона відразу ж починає стикатися з іншим набором. І її подорож стає нескінченною».

Отже, гармонії досягти неможливо? Можливо, але тільки в стабільному, незмінному середовищі. Зміна середовища призводить до того, що старі підходи і методи перестають працювати. Тому ми говоримо не просто про системи цінностей, а про цілі «світи», які різні дослідники називають «рівнями психологічного існування», «біопсихосоціальними системами» і т. п. На мій погляд, краще за всіх цю ідею висловила Сьюзан Кук-Ґройтер: «Людський розвиток загалом можна розглядати як розвиток різних способів надання сенсу реальності».

Парадигми мислення – це рівні самоідентифікації, це різні відповіді на питання: «Хто ти?».

Зазначимо, що інтегральна динаміка – це не проста ієрархія або жорстко визначена послідовність фіксованих сходинок. У наступному розділі ми побачимо, що все трохи складніше.

Конфлікт двох систем цінностей розв’язується на третьому, більш високому рівні. Наприклад, конфлікт між червоним прагненням до необмеженого самовираження і задоволення бажань, з одного боку, і синіми обмеженнями та правилами, з іншого, розв’язується на помаранчевому рівні, де гра

• Предыдущая
• 11/15
• Следующая